Психологические истоки эгоизма (Психологічні витоки егоїзму)

    Дисциплина: Психология
    Тип работы: Доклад
    Тема: Психологические истоки эгоизма (Психологічні витоки егоїзму)

    Міністерство освіти і науки України
    Донбаська
    Державна
    Машинобудівна Академія
    Кафедра філософії та соціально-політичних наук
    Доповідь з філософії на тему:
    “Психологічні витоки егоїзму”
    (на конференцію студентів та викладачів кафедри філософії)
    Виконав:
    студент групи ОМТ 00-1у
    Голубенко Олександр Васильович
    Керівник:
    Дубінін В. В.
    – Краматорськ 2002 –
    ередмова
    Перед тим, як перейти безпосередньо
    до розкриття теми доповіді, доцільно окреслити деякі контури поставленого питання та зробити декілька зауважень, які б могли застерегти слухачів від упередженого й невірного
    сприйняття матеріалу та
    відповідного ставлення до автора.
    По-перше, автор не збирається “винаходити велосипед”, а також привласнювати те, що йому не належить. По-друге, автор ні в якому разі не відкидає можливість заперечення всього
    сказаного нижче. По-третє, автор вважає необхідним заздалегідь попросити вибачення за можливу некомпетентність та суб’єктивізм деяких суджень.
    Водночас з цим слід зазначити, що представлена на суд слухачів доповідь є самостійною спробою на вже існуючий платформі
    збудувати щось нове в розумінні як самої сутності егоїзму, так і його значення в житті суспільства в цілому. А це, в свою чергу, якоюсь мірою компенсує недоліки роботи, спричинені
    головним чином нестачею потрібного досвіду її автора.
    Стосовно ж доцільності розкриття обраної теми слід сказати наступне: егоїзм, його походження, форми і наслідки – тема
    безумовно цікава, але дуже суперечлива. Однобічне трактування, побудовані на її основі ортодоксальні догматичні концепції, або ж звичайне ігнорування не повинні затьмарювати погляд
    того, хто дійсно прагне розібратися в цьому питанні. Тому декілька слів з приводу явища егоїзму як такого якщо й не зроблять значного кроку вперед, але зайвими теж не будуть.
    О ти, дивна людська істота!
    Ф. Ніцше. “Так казав Заратустра”
    Ca n’empeshe pas d’exister
    Шукаючи шляхи до визначення явища егоїзму, так чи інакше треба спиратися на якусь модель людської особистості та взаємодії цієї особистості зі світом навколишнім. Це в свою чергу
    потребує висвітлення цілої низки понять, таких як “індивід”, власне “особистість”, “індивідуальність” та інше. Готуючи своєрідний “плацдарм” для подальших міркувань, наведемо в якості
    прикладу наступні тлумачення цих основних понять, викладені Олександром Петровичем Цвєтковим у підручнику з філософії під редакцією Г. А. Заїченка. В першу чергу Олександр Петрович
    наголошує на тому, що “сутність людини неможливо звести лише до суми соціальних ролей”. І з цим важко не погодитись. “Поняття “індивід” підкреслює перед усім біологічні характеристики
    людини
    , її приналежність до виду “людини розумної”. Тут значущим є не тільки здоров’я та фізична краса, а й задатки здібностей, характерні особливості, що успадковуються від батьків.
    Уся сукупність відносин цього рівня може обмежуватися двома крайнощами – крайньою аскезою та культом тілесного”. Поняття “особистості”, як пише О. П. Цвєтков, “…містить у собі
    сукупність усіх соціальних ролей даної людини, всіх суспільних відносин, найважливішими серед яких є ставлення до громадського обов’язку, а також до настанов суспільної моралі. Ці ролі
    і відносини здійснюються у певних межах: з одного боку, наприклад, конформізм, законослухняність, пієтет, моральний пуританізм та ригоризм, а з іншого – анархізм, аморалізм”. В такому ж
    ключі О. П. Цвєтков визначає “індивідуальність” як неповторний духовний світ людини, її найвищі цінності та безумовні авторитети. “Справжня духовність як основна характеристика
    індивідуальності орієнтована на безумовні цінності гуманістичного, морального змісту. Вона викликає у людини найпіднесеніші та найінтимніші переживання.”
    * – Це не заважає тому, щоб було так (франц.)
    Що ж, вважатимемо наведені вище слова достатніми для формування деякого уявлення про людське “я” в такому ракурсі: індивід,
    особистість та індивідуальність в постійній активній взаємодії. А якщо додати до цього своєрідний поліалог “я” (“я – я”, “я – ти”, “я – ми”, “я – людство”, “я –
    інша
    природа”, “я – природа”, “я – універсум”), то в решті решт матимемо достатньо об’єктивну та сучасну концепцію, що висвітлює структуру і сутність відносин внутрі
    шнього світу людини зі світом навколишнім.
    Виходячи з такої точки зору, явище егоїзму людини бере свої початки з категорії “індивід”, а набуваючи подальшого
    розвитку руйнує гармонічне поєднання трьох “іпостасей” “я”, порушуючи водночас і систему зазначеного вище поліалогу.
    Для висвітлення цього процесу підійде класичне визначення егоїзму, взяте з будь-якого філософського словника. Наприклад: “Егоїзм – це життєвий принцип та моральна якість, що
    характеризує людину з точки зору її ставлення до суспільства та інших людей
    виявляється в тому, що людина керується в своїй поведінці лише власними інтересами, не беручи до уваги інтереси суспільства та оточуючих”. З подібних джерел ми також дізнаємося,
    що егоїзм в історії людства зазвичай мав негативну оцінку. Більш того, усвідомлене надавання переваги егоїзму в якості головного принципу життя сприймалося у всі часи як
    аморалізм.
    “Що ж тут особливого? Це очевидно і не підлягає сумніву!” – скаже багато хто з вас. Та чи доцільно заперечувати це і
    шукати те саме “особливе” там, де його немає? Ні, автор буде цілком згоден з вами, проте матиме в запасі одне “але”. Це “але”, власне кажучи, і є тим, заради чого було варто починати
    цю розмову.
    Отже, зробимо таке припущення: егоїзм є основною рушійною силою прогресу людського суспільства, саме егоїзм, а ні що інше,
    є початком як
    contemplativa
    так і
    creativa
    , саме егоїзмові зобов’язано людство всім, чого воно досягло на сьогоднішній день. І не слід поспішати з висновками. Автор
    * – Спостерігальна сила… творча сила (лат.)
    вже немовби чує вигуки про те, що, по-перше, це ганьбить людську гідність, а по-друге – ця думка не така вже й нова (згадаймо, наприклад Штірнера або Ніцше).
    Одразу ж, з метою попередити всі наступні “по-третє”, “по-четверте” і т.д., скажу: давайте подивимось на проблему егоїзму
    під особливим кутом, відмінним від ідеологічної програми того ж Ніцше, або поглядів Штірнера, приймаючи до уваги і те, що людська гідність є теж ніщо інше, ніж трансформоване втілення
    егоїзму в життєву програму людини під впливом зовнішніх умов існування. Давайте подивимось на все аморальне
    з чого зітканий на перший погляд егоїзм, не як на саму його сутність, а як на одну з його недосконалих
    первісних форм.
    Щоб пояснити в решті решт те, до чого автор веде мову, не будемо вигадувати щось нове та неймовірне. Навіщо? Для розкриття
    основної думки з успіхом можна скористатися тією моделлю людської психіки, яку розробив на початку ХХ-го століття Зиґмунд Фрейд. Мається на увазі тріумвірат, компоненти якого – різні
    психічні інстанції, позначені наступними термінами:
    та Super-Ego. Під
    (або Воно) розуміється найбільш примітивна частина особистості, котра охоплює все генетично первісне, підвладне принципу насолоди і не знаюче нічого про реальність та суспільство.
    ...

    Забрать файл

    Похожие материалы:


    Добавить комментарий
    Старайтесь излагать свои мысли грамотно и лаконично

    Введите код:
    Включите эту картинку для отображения кода безопасности
    обновить, если не виден код



ПИШЕМ УНИКАЛЬНЫЕ РАБОТЫ
Заказывайте напрямую у исполнителя!


© 2006-2016 Все права защищены