Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках

    Дисциплина: Политология
    Тип работы: Реферат
    Тема: Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках

    Міністерство освіти і науки України

    Рівненський державний гуманітарний університет

    Кафедра соціології та політології

    РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

    Політична доктрина більшовиків у

    20-50 роках

    Підготувала: Лаворик Марія Юріївна.

    Рівне 2000

    У З0-ті роки остаточно оформилася та адміністративно-командна система керування радянським суспільством, що тісно зв'язана з функціонуванням державної партії, що володіє

    повноваженнями верховної влади в країні.

    Процес перетворення комуністичної партії Росії в державну партію почався в роки громадянської війни, коли поряд з Радами, покликаними після Жовтня 1917 року

    здійснювати владу в центрі і на місцях, стали створюватися в кожнім повіті, волості, губернії і партійні комітети. Досвід більшовицької партії, розрахований на екстремальну ситуацію,

    допоміг партійним комітетам успішно освоювати техніку державного керування і замінити Ради. Пропозиції опозиції про необхідність розмежування повноважень центра і місцевих органів,

    про підпорядкування центру, але автономії у виробленні засобів реалізації директив центру, відділенні партійних органів від радянських, забороні командувати

    Радами, перетворенні останніх у постійно працюючі наради ( свого роду малі парламенти), припиненні практики призначення (як тільки пройшов пік громадянської

    війни), не були почуті, тому що завжди спростовувалися ленінською аргументацією.

    Обмеження демократії, викликані обставинами воєнного часу, згодом привели до обвального примусу, насильства. Більшовики витісняють з політичної арени Росії майже всі партії й у

    20-і роки залишаються єдиною партією.

    Перетворенню більшовицької партії в державну структуру влади сприяли глибокі зміни усередині самої партії.

    У першу чергу до кінця 20-х років у результаті Ленінського і Жовтневого закликів вона стає масовою партією, що нараховує до 1927 року 1200 тисяч чоловік. Велика

    маса прийнятих тоді в партію - люди малограмотні, від яких було потрібно насамперед підкорятися партійній дисципліні.

    Комуністи, що пройшли через боротьбу проти опозиції, міцно засвоїли основи репресивного мислення: необхідність політичного відсікання ідейного опонента і

    придушення всякого інакомислення. Шар же старої більшовицької гвардії ставав усе тонше і тонше. До того ж його верхівка була утягнена в боротьбу за владу

    була розколота, а потім і зовсім знищена.

    Наступним важливим кроком на шляху перетворення в державну партію і твердження адміністративно-командної системи керування в країні з'явився XVII з'їзд ВКП(б).

    Резолюції з'їзду дозволили більшовицької партії безпосередньо займатися державним і

    господарським керуванням, дали необмежену волю вищому партійному керівництву, узаконили безумовне підпорядкування рядових комуністів керівним центрам партійної

    ієрархії.

    Насамперед з'їздом була введена нова структура партійних комітетів. Замість «функціоналки», як зневажливо був названий доти існував принцип організації

    парткомівських відділів, створювалися тепер «цілісні виробничо-галузеві відділи». Виникли в такий спосіб рівнобіжні відділи

    поряд з відділами, що існували вже при виконкомах Рад по промисловості, сільському господарству, культурі, науці і навчальних закладах і т.д. Однак функції цих

    однаково названих відділів мали

    істотне розходження. Політична роль партійних комітетів на ділі ставала вирішальною і приводила до підміни влади радянських і господарських органів партійними.

    Вростання партія в економіку і державну сферу з цього часу стало відмінною рисою всього радянського періоду.

    Наступним істотним рішенням XVII з'їзду з'явилося скасування колишньої системи партійно-радянського контролю запропонованого ще Леніним. З'їздом засновувалася нова

    децентралізована, позбавлена сили система контролю. Скасовуючи наркомат Робочо-селянської

    інспекції, з'їзд перетворив Центральну Контрольну комісію, що обирається з'їздом, у Комісію партійного контролю при ЦК ВКП(б). Керівник комісії призначався з числа

    секретарів ЦК. Одночасно була перетворена комісія виконання при СНК Союзу Сірий

    у намічувану з'їздом партії на затверджувану ЦИК і СНК Союзу Сірий комісію радянського контролю при СНК Союзу Сірий. Керівник і цієї комісії також призначався з

    числа заступників голови СНК Союзу Сірий. Таким чином, з'їзд заснував «зони поза критикою». Історичний досвід показав, що навіть ЦКК-РКП не зміг піднятися над ЦК партії і виявився

    знаряддям у боротьбі Сталіна за одноособову владу.

    Діяльність органів, що перевіряють, була узята під строгий контроль ЦК партії і Генсека.

    Піраміду партійно-державного керування, що вибудовується з'їздом, на вершині якої міцне місце займав Сталін як Генеральний Секретар ЦК ВКП(б), доповнило ще одою

    рішення з'їзду. У Статуті, прийнятому на з'їзді, принцип демократичного

    централізму був конкретизований 4 пунктами, запропонованими Сталіним: виборністю, звітністю, підпорядкуванням більшості й обов'язковостей для всіх комуністів

    прийнятих рішень. Якщо перші два пункти можна назвати декларативними, то два останніх дійсно строго і неухильно виконувалися. Усі комуністи додержували партійної дисципліни, що у

    першу чергу виражалася в підпорядкуванні будь-якої меншості будь-якій більшості, а також були зобов'язані виконувати рішення всіх , вищих партійних органів. Система керування на

    основі демократичного, а насправді бюрократичного, централізму була зведена з'їздом у закон, що поширив свою дію не тільки на партійну, але і на всі інші сфери керування в умовах

    радянської дійсності. Така система працювала в єдиному строго заданому напрямку, тільки зверху вниз і, отже, не могла сама по собі бути життєздатною без додаткових засобів і штучно

    створюваних стимулів.

    Ствердження влади адміністративно-командної системи партійно-державного керування супроводжувалося

    зміцненням силових структур держави його репресивних органів. Посиленню репресивних дій багато в чому сприяли події, що відбулися на XVII з'їзді партії, що ввійшли

    в її історію офіційно як «з'їзд розстріляних». Дійсно, факти свідчать про те, що з 1961 делегата з'їзду репресіям було піддано 1108, а з 139 членів ЦК, обраних на з'їзді, - 98.

    Головною причиною цих репресій, що були організовані Сталін, з'явилося розчарування в ньому як у Генеральному Секретарі ЦК ВКП(б) визначеної частини партійних

    працівників і комуністів. Вони засуджували його за організацію насильницької колективізації,

    викликаний нею голод, немислимі темпи індустріалізації, що викликали численні жертви. Невдоволення це знайшло вираження при голосуванні за список Центрального

    Комітету. 270 делегатів виразили у своїх бюлетенях вотум недовіри «вождю всіх часів і народів ». Більш того, вони запропонували С.М. Кірову посаду Генерального Секретаря, який

    пропозиції не прийняв. Однак це Кірову не допомогло: 1 грудня 1934р. він був убитий. І тоді багатьом, особливо в Ленінграді, було зрозуміло, хто

    убивця Кірова.

    Наявність опозиції - це ознака демократичності і будь-яка спроба її знищення - це знищення демократії.

    Це опір, виявившись не в силах протистояти сталінізму, разом з тим мав величезне морал...

    Забрать файл

    Похожие материалы:


    Добавить комментарий
    Старайтесь излагать свои мысли грамотно и лаконично

    Введите код:
    Включите эту картинку для отображения кода безопасности
    обновить, если не виден код



ПИШЕМ УНИКАЛЬНЫЕ РАБОТЫ
Заказывайте напрямую у исполнителя!


© 2006-2016 Все права защищены