Політика В.Гавела, Я.Кадара, Л.Валенса, Н.Чаушеску.

    Дисциплина: Политология
    Тип работы: Реферат
    Тема: Політика В.Гавела, Я.Кадара, Л.Валенса, Н.Чаушеску.

    Вацлав Гавел

    Вацлав Гавел - чеський письменник, драматург, дисидент, правозахисник і державний діяч,

    останній президент Чехословаччини (1989-1992 ) і перший президент Чехії (1993-2003). Один із засновників Громадянського форуму. Член Європейської ради з толерантності та

    примирення.

    Сім’я в житті людини відіграє

    надзвичайно важливу роль, оскільки саме там закладаються основні риси характеру, визначаються основні моральні принципи та орієнтири в дорослому житті.

    Вацлав Гавел народився 5 жовтня 1936 р. в сім’ї одного з найзаможніших підприємницьких родів

    Чехії. Його дідусь був успішним підприємцем у сфері торгівлі нерухомістю та будівництва. Він спроектував та побудував перший критий каток та найвідоміший в Празі палацовий

    комплекс у стилі модерн – “Люцерна” (1907-1920), який був перед Першою світовою війною найбільшим і найсучаснішим архітектурним центром (там розміщувались сінематограф, театр,

    концертні зали, атракціони). А в 1912 р. дідусь Гавела заснував кінокомпанію “Люцернафільм”. Варто зазначити, що в домі сім’ї Гавелів завжди збирались представники чеської інтелігенції,

    які з радістю зустріли революцію 1918 р. та падіння монархії й проголошення незалежності Чехословаччини (особливо вони раділи, що ці події пройшли мирним шляхом).

    Справу діда Гавела успішно продовжили його батько Вацлав М. та дядько Мілош Гавели. Заслугою батька

    Вацлава було будівництво передмістя Праги Баррандова, а дядько займався кінематографом – побудував кіностудію “Баррандов”, відновив та очолив “Люцернафільм” (практично єдина

    кінокомпанія, що виробляла чеські фільми). Вони об’єднали свою діяльність в сімейний бізнес, створивши спільну фірму “Брати Гавели – Прага, Люцерна”.

    Вацлав Гавел унаслідував найкращі риси

    своїх родичів, сформувавшись як один з найдостойніших представників чеської нації. “И если от отца и деда Вацлав Гавел унаследовал отношение к порядку, от дяди – изысканные манеры «киномагната», то литературные и дипломатические таланты – именно от дедушки

    Вавречки”. Таким людям важко було пригнічувати свій дух свободи в часи нацистської окупації та сталінського терору 50-х, тоталітаризму й комунізму.

    В 1989 р. в більшості країн з комуністичним ладом, в тому числі й Чехословаччині, стало очевидним, що

    далі так більше не може бути, потрібно змінити режим, побороти тоталітаризм й припинити незаконні репресії.

    17 листопада 1989 р. міліцейські підрозділи розігнали студентську демонстрацію в Празі, що підсилило

    антиурядові виступи, які згодом переросли в масовий народний рух. “Всенародне піднесення відзначалося витримкою, організованістю учасників, відсутністю насильницьких дій, що дало

    підставу характеризувати його як “ніжну”, “оксамитову” революцію”. Саме мирний перебіг революції в Чехословаччині вирізняв її з-поміж інших, цей факт можна вважати заслугою

    організаторських здібностей лідерів та консолідації чехів і словаків в боротьбі за власне демократичне майбутнє.

    Вацлав Гавел був у вирі головних подій – виступав перед сотнями тисяч пражан, сформував та

    очолив 19 листопада Громадянський форум на базі опозиційних організацій, який став центром народного руху.

    Під тиском громадськості Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ), здавши останні позиції

    демократичним силам, швидко розпалась, тоталітарний режим зазнав поразки у боротьбі з народом на чолі з демократичними лідерами.

    Попереду був складний процес демонтажу тоталітаризму, реформування політичного, економічного

    та соціального життя; народ мав обрати свого президента й спільно будувати свою державу на демократичних засадах. Після вищезгаданих подій Вацлав Гавел був єдиним реальним кандидатом на

    пост президента Чехословаччини, кандидатом, який на ділі довів свою вірність співвітчизникам та демократичним ідеалам. Тому цілком закономірним було те, що 29 грудня 1989 р. він став

    президентом Чеської і Словацької Федеративної Республіки (ЧСФР). А в червні 1990 р. в країні відбулись перші за кілька десятиліть вільні парламентські вибори, на яких більшість

    місць одержали члени Громадського форуму та Громадськості проти насильства (Словацьке об’єднання демократичного спрямування).

    З 1990 р. новообраний уряд розпочинає здійснення реформ в економіці – приватизація,

    конвертованість валюти, лібералізація цін, закон про землю передбачав повернення відібраних в часи комунізму земель колишнім власникам. Всі ці заходи створювали сприятливу основу для

    подальшого процвітання країни.

    5 липня 1990 р. Вацлава Гавела обрано на другий президентський строк, що свідчило про довіру

    народу, його захоплення Гавелом як “обаятельно-неловким символом революции, гуманным и трепетным”.

    Присвятивши всю свою молодість відстоюванню демократичних принципів та загальнолюдських

    цінностей, Вацлав Гавел в 53 роки піднявся на вершину політичного Олімпу, зберігши всі свої переконання. Одним з прикладів, що засвідчує його благородність і порядність вже на посту

    президента є офіційне публічне вибачення перед судетськими німцями, які після війни були депортовані з території Чехословаччини.

    Коли в 1992 р. гостро постало питання про перетворення ЧСФР на конфедерацію Чехії і

    Словаччини або утворення двох незалежних держав, Вацлав Гавел доклав максимум зусиль для збереження єдиної країни, що значно знизило його авторитет в народі. 20 липня 1992 р. він подав

    у відставку, а 1 січня 1993 р. з ініціативи словаків існування ЧСФР було припинено і проголошено утворення незалежних Чеської та Словацької республік, кожна з яких прийняла свою

    конституцію. Так зване “розлучення” пройшло цивілізованим мирним шляхом. Обидві країни були прийняті в ООН (1999 р.), МБРР, МВФ та до ряду інших міжнародних організацій.

    Янош Кадар

    Янош Кадар (венг. K'ad'ar J'anos, до 1945 прізвище Черманек, угор. Csermanek) - комуністичний лідер

    Угорщини на посаді Генерального секретаря Угорської соціалістичної робочої партії (з 1956 по 1988 р.), в 1956-1958 і 1961-1965 рр.. займав також посаду прем'єр-міністра Угорщини.

    Янош Кадар був позашлюбною дитиною Борболи Черманек, служниці словацько-угорського походження, від

    солдата Яноша Крецінгера, і дитинство майбутнього угорського лідера пройшло в позбавленнях і злиднях. Уродженець нині хорватської Рієки (тоді вільне місто Фіуме) у складі Транслейтаніі,

    що входила до складу Австро-Угорщині, за тодішніми законами рідного міста був зареєстрований при народженні під італійським ім'ям Джованні Черманек. В 1918 у віці шести років перебрався

    з матір'ю в Будапешт. Як кращий учень класу в початковій народній школі отримав право безкоштовно вчитися у Вищому початковому міському училищі. Однак з 14 років він був змушений

    залишити школу, був підсобним робітником, а потім механіком в друкарні.

    Переконаний соціаліст, Черманек за

    пропозицією друга дитинства Яноша Фенакеля вступив у вересні 1931 року в осередок імені Свердлова забороненої Федерації комуністичної робітничої молоді (KIMSZ), комсомольської організації нелегальної Компартії Угорщини, отримавши свій перший підпільний псевдонім - Барна («Шатен»).Наступний псевдонім Черманека - ...

    Забрать файл

    Похожие материалы:


    Добавить комментарий
    Старайтесь излагать свои мысли грамотно и лаконично

    Введите код:
    Включите эту картинку для отображения кода безопасности
    обновить, если не виден код



ПИШЕМ УНИКАЛЬНЫЕ РАБОТЫ
Заказывайте напрямую у исполнителя!


© 2006-2016 Все права защищены